Інвестиції в арт: як правильно продавати і купувати мистецтво
Ринок мистецтва багато в чому схожий на індустрію фінансів: в обох галузях є свої венчурні гравці та довгострокові стратегії. Що потрібно знати, щоб з розумом вкластися в арт-об'єкти? Про те, що потрібно знати, щоб з розумом вкласти в арт-об'єкти, йдеться в статті, опублікованій виданням Forbes.ru.
Інвестування в мистецтво - штучно створене явище. Всі великі колекції, що ввійшли в історію, не мали своєю метою бути перепродати. Їх складали захоплені люди, повністю віддані своїм вибором. Як предмет капіталовкладення мистецтво почали розглядати в самому кінці 1980-х років, коли молоді банкіри з Уолл-стріт стали активно вкладатися в роботи сучасних художників, а банки - створювати активи з предметів мистецтва та надавати арт-консультації. Вони чинили величезний вплив на ціни, були дуже активними покупцями, але в 1991 році цей міхур голосно луснула.
На кінець 1990-х років арт-ринок кардинально змінився: аукціонні будинки, традиційно займалися тільки так званим вторинним ринком, вийшли на первинний ринок і почали продавати сучасне мистецтво. З'явився і новий тип галеристів, які застосували до мистецтва маркетингові технології (галерея Гагосяна, галерея Saatchi). Підігріваючи інтерес до сучасним художникам, вони піднімали ціни.
Ринок досяг свого піку напередодні кризи 2008 року. За сучасне мистецтво почали давати нечувані гроші - не тільки тому, що його активно промоутировали, але й тому, що грошей на руках у людей стало дуже багато і вони шукали спосіб матеріалізувати їх.Як тільки наслідки кризи перестали відчуватися, сучасне мистецтво знову пішла в зростання. У 2013 році сукупний підсумок травневих торгів у Нью-Йорку досяг 1 млрд дол., в цьому році - вже 1,2 млрд дол. Ціни на сучасне мистецтво давно перевищують ціни на багато предмети мистецтва класичного. Однак кожних наступних торгів всі бояться, тому що один невірний крок (наприклад, хтось із колекціонерів не захоче купувати якогось художника) - і цей картковий будиночок обрушиться.
Сучасне мистецтво спекулятивно. У ньому немає об'єктивних критеріїв оцінки, тому що немає жодного історичного відступу.
Це мистецтво, у якого поки не визначена цінність, але вже є ціна, при цьому обсяг творів на ринку величезний. Воно живе за правилами ринку і постійно перепродається. Однак серйозних колекціонерів, які купують сучасне мистецтво заради мистецтва, небагато. Галереї задають не тільки ціни, але і моду на художників і на певний стиль. Саме від моди залежить прибутковість вкладень в сучасне мистецтво. Можна знайти геніального сучасного художника, але якщо його буде продавати нікому не відома галерея, його твори ніколи не досягнуть тієї ж ціни, що речі Джеффа Кунса. Але якщо його буде продавати Ларрі Гагосян - інша справа. Інвестиції в мистецтво - це високодохідні інвестиції, якщо Ви плануєте отримати дохід від такого роду унікальних інвестицій - тут Вам прийде на допомогу компанія "Пантеон-Фінанс". Покупець платить величезні гроші за те, що покупка зроблена у відомій галереї. Купуючи Кунса, можна сподіватися, що завтра ви відносно легко його продасте, бо він розкручений, він вже став "брендом", на нього є попит. Тому якщо ви збираєтеся купувати предмети мистецтва з тим, щоб через два-три роки продавати їх з націнкою 15-20%, то краще сконцентруватися саме на сучасному мистецтві.
Важливо тільки пам'ятати про супутні ризики. У 1920-1930-ті роки в Європі було страшно популярний художник-декоратор Хосе Марія Серт - з ним дружила Шанель, йому замовляли оформлення багатьох будівель, за цінами він практично конкурував з Пікассо. Але де тепер Серт, а де Пікассо? При цьому той же Кунс може завалитися через 50 років, але він не впаде до нуля - у нього все одно залишиться своя ціна, тому що занадто багато грошей в нього вже вкладено. Акція може впасти до нуля, мистецтво до нуля не впаде ніколи, в цьому його безумовний пріоритет.
Вплив класики
В класичному мистецтві пропозиція набагато менше. Більше того, вона постійно зменшується. На старих майстрів швидко заробити не вдасться: не можна купити, припустимо, Рембрандта за 45 млн дол., а післязавтра продати за 80 млн дол. Коло людей, які готові купити Рембрандта, дуже вузький - це люди, що володіють певним освітою, знають цінність цієї речі і далекі від мотиву "купити-продати". При цьому у старих речей ціна і цінність чітко збалансовані. Ви точно знаєте, що ваші онуки завжди продадуть цього Рембрандта за ціну не нижче тієї, за яку ви купили сьогодні. Це довгострокова надійна інвестиція.
Колекціонери, які купують старе мистецтво, не замислюються про це як про інвестиції. Ми весь час говоримо про колекціонерів топ-рівнів, про покупки за десятки мільйонів доларів, і у багатьох складається враження, що мистецтво буває лише настільки дорогим. Але таких колекціонерів від сили 50 осіб у світі.
Кращі колекції створюються людьми, які не орієнтуються на ціни, а спираються на свої знання.
Зараз christie's продає зібрання графіки голландського колекціонера, професора ван Регтерена Альтены, колишнього охоронця графічної колекції Рейксмузеума. Він 40 років збирав графіком, робив дуже строгий відбір і склав фантастичне збори понад 800 малюнків від XVI до ХІХ століття, абсолютно не думаючи про те, скільки ці речі будуть коштувати десять, двадцять чи тридцять років тому. Такі колекціонери часто не готові виставляти свої збори на продаж, і доходи від знань своїх предків вже отримують спадкоємці (якщо самі колекціонери не розпорядилися своїми зібраннями ще за життя). Є, приміром, французький колекціонер Рене Герра, який почав збирати спадщина російських емігрантів - живопис, графіка, книги, листування митців і письменників, щоденникові записи, скло і навіть поддужние дзвіночки, коли ці речі взагалі не мали ціни, вони просто нікому не були потрібні. Зараз його колекцію оцінюють приблизно в мільярд євро, є навіть люди, які мріють придбати її цілком. Але Герра не готовий її продавати, тому що живе нею.
Одна з головних складових при визначенні вартості предмета класичного мистецтва - це його провенанс: в який період творчості художника воно було створено, де виставлялося, яким колекціонерам належало, з ким галеристів продавалося. Різниця в ціні між творами одного і того ж художника може бути величезна.
Одного лише імені Пікассо недостатньо, щоб продати картину з його підписом за десятки мільйонів доларів.
Унікальність старої речі плюс історія її створення та існування можуть неймовірним чином впливати на ціну. Нещодавно був цікавий казус з скринею кардинала Мазаріні. Родина французьких пенсіонерів з глибокої провінції вирішила продати своє житло і переїхати в будинок престарілих. Вони покликали спеціаліста з аукціонної фірми, щоб показати йому кілька старовинних крісел. Він прийшов, сказав: "Так, милі крісла. А можна я ще на цю тумбочку подивлюся?" Він оглянув "тумбочку", на якій стояв телевізор, і зрозумів, що це скриня Мазаріні, який давно розшукують музеї світу. Кардинал Мазаріні був свого часу одним з найбільших колекціонерів, у тому числі зібрав найцінніше зібрання творів з японського лаку. Японія була закритою країною, і предмети з японського лаку були надзвичайно рідкісні і дороги. Скриня Мазаріні після Французької революції багато разів продавали (всі документи цих продажів збережені), а під час Другої світової війни його сліди загубилися. Залишилися лише фотографії. Аукціонний дім спробував оцінити знахідку. Прецедентів не було - єдиний вцілілий скриня роботи того ж майстра ніколи не продавався на аукціонах, він зберігається в Музеї Вікторії і Альберта в Лондоні. Стартову ціну навмання визначили в 200 000 євро - вартість будинку пенсіонерів. У підсумку Рейксмузеум у шаленій битві з американськими музеями та колекціонерами купив скриню за 7,3 млн євро.
Ціна рекордів
Якщо заговорити з великими галеристами про мистецтво з точки зору економіки, вони скажуть, що мистецтво ні в якому разі не можна сприймати як інвестицію. "У той момент, коли ви починаєте думати про мистецтво як про товар, ви програєте", - вважає галерист Ерве Аарон з Didier Aaron. Мистецтво, на відміну від акцій, матеріально, але в його ціні завжди є емоційна складова, додає Франк Празан, власник Applicat-Prazan.
Всі галеристи дуже різні. Одні працюють як музейники. В таких галереях є штатні мистецтвознавці, які ведуть величезну изыскательскую роботу. Є галеристи, яким важливо купити, щоб завтра подорожче продати. У кризу галеристи намагаються підтримувати ринок. У кризу 1991 року, коли ціни на мистецтво не просто знижувалися, а обрушувалися, єдиним розділом, який залишався стабільним, було ар-деко. Галеристи, які спеціалізуються на цій епосі, нечисленні. Вони просто призупинили всі продажі, замість того щоб продавати твори нижче тієї ціни, яку вважали відповідної цінності речей.
Галеристи часто діють як венчурні інвестори.
На початку 1990-х кілька галеристів вирішили сформувати попит на декоративне мистецтво 1940-1950-х років. Вони видали кілька книг, підігріли інтерес, а потім в якийсь момент відійшли від теми. І як тільки вона їм набридла, цей ринок почав зростати, впав. Ринок коміксів виріс буквально з нуля зусиллями декількох експертів, галеристів. У серпні перший випуск "Супермена" пішов за рекордні 3,2 млн євро, малюнок обкладинки першого видання "Тінтін в Америці" в 2012 році був проданий за 1,3 млн євро. Sotheby's вже створив під комікси спеціалізовані торги. Деякі галеристи просувають ар-брют, або, як його називають у нас, "мистецтво сторонніх". Сьогодні воно дуже дешево. Але зусилля, які вкладаються у його розбудову, через два-три роки обов'язково дадуть плоди.
У 1970-ті роки, нью-йоркські відділення sotheby's і christie's почали продавати графіку як окремий вид мистецтва. Раніше графіку розглядали як "бідного родича" живопису. Потім кілька європейських галеристів заснували Салон малюнка, що друге десятиліття щорічно проходить у Парижі. Ці зусилля приносять вельми відчутні плоди. У грудні 2012 року малюнок Рафаеля "Голова апостола" був проданий на торгах за 48 млн дол., побивши всі рекорди в цьому жанрі. На ринку примітивного мистецтва останні 10-15 років кожні наступні торги теж приносять нові рекорди.
Талант колекціонера, який хоче на мистецтві заробляти, полягає в тому, щоб відчути нову моду, почати купувати до того, як почали купувати все, і продати до того, як спаде пік інтересу.
Моду можуть задавати і значимі для мистецтва люди. Так, наприклад, сформувався ринок ар-деко. У 1920-1930-ті роки предмети в цьому стилі коштували досить дорого. Потім почалася війна, змінилися покоління, ар-деко забулося, поки в 1960-і їм не зацікавився Енді Уорхол, за ним пішли Карл Лагерфельд і Ів Сен-Лоран. Музеї почали організовувати експозиції, присвячені ар-деко, галеристи підігрівали ринок. Найдорожчий предмет ар-деко - кресло c драконами, створене Ейлін Грей і куплене колись Івом Сен-Лораном за 15 000 франків (вартість дуже недорогий моделі Renault на початку 1960-х). Коли в 2009 році продавалося спадщина Сен-Лорана, це крісло пішло за 22 млн євро - от що значить провенанс. Ті ж самі галерейники, які коли-то запропонували Сен-Лорану це крісло, викупили його для іншого колекціонера.
І все-таки найбільш вдалі продажі - виняток, що підтверджує правило: мистецтво - це не та сфера, яка приносить швидкі гроші. Сьогодні всі говорять про успішність Ларрі Гагосяна, але забувають, що він починав дуже давно. Час, терпіння, знання - ось що має значення. І для продавців, і для покупців.
